Захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства

Ця стаття підготовлена для фахівців, аби при роботі з випадками сексуального насильства над дітьми не упустити важливі нормативно правові аспекти.

Основне тематичне міжнародне законодавство, ратифіковане Україною

Конвенція ООН про права дитини

Стаття 19.

  1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину
  2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Цима нормами вперше на міжнародному рівні визначено важливість соціальних програм для підтримки потерпілих дітей та їх сімей

Стаття 34.

Держави-учасниці зобов’язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:
а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;
b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Цією статтею погоджено міжнародне розуміння того, що є сексуальною експлуатацією дитини

Стаття 36
Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії

Ним розширено положення Конвенціїї ООН про права дитини стосовно захисту прав дітей. Зокрема визначено:

  • необхідність належного інформування потерпілих дітей про їхні права та процес судочинства, а також про рішення, що приймаються щодо їхніх справ;
  • особливий статус та вразливість дитини-свідка,
  • необхідність регулювання конфіденційності таких справ, аби уникнути небажаного розповсюдження інформації про потерпілу дитину,
  • і також цікавим положенням є:

“Держави-учасниці забезпечують, щоб сумніви щодо справжнього віку жертви не перешкоджали початку кримінального
розслідування, в тому числі розслідування з метою встановлення
віку жертви”

Це положення трансформувалось в підхід, за яким у випадку, коли неможливо визначити вік жертви достовірно, але можливе припущення, що потерпілий є дитиною – процес розслідування потрібно вести, дотримуючись норм як щодо потерпілою дитини.

Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства

На сьогодні є найбільш деталізованим міжнародним договором, що закладає норми попередження та реагування на випадки сексуального насильства над дітьми.

Окрім норм матеріального та процесуального кримінального права, Конвенція наголошує і на правах дитини та її близьких в психологічній та іншій підтримці, відповідно – на мультидисциплінарному підході в роботі з такими випадками:

“Кожна Сторона запроваджує ефективні соціальні програми й створює багатопрофільні структури для забезпечення необхідної підтримки жертвам, їхнім близьким родичам та будь-якій іншій особі, яка відповідає за піклування над ними”

(п. 1 ст. 11).

“Кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для допомоги у фізичній та соціальній реабілітації жертв у короткий та довгий строки”

(п.1. ст 14)

“Кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для надання, де це можливо, особам, близьким до жертви, медичної допомоги, зокрема термінової психологічної допомоги”

(п 4. ст. 14)

“Кожна Сторона забезпечує або підтримує відповідно до свого національного законодавства розвиток партнерства або інших форм співробітництва між компетентними органами, зокрема закладами охорони здоров’я та соціальними службами, судовими органами та іншими органами, відповідальними за супровід осіб, зазначених у пунктах 1 та 2 статті 16 цієї Конвенції.”

(п.2. ст.15)

Національне законодавство

Зазначені основні Закони, на які варто посилатись при роботі. Вони не є вичерпним переліком.

Кримінальний кодекс України

Розділ IV КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Стаття 152. Зґвалтування
Стаття 153. Сексуальне насильство
Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок
Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку
Стаття 156. Розбещення неповнолітніх

Розділ III КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Стаття 149. Торгівля людьми

Розділ XII КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів
Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією

ЗУ “Про охорону дитинства”

Є основним національним законом, що дублює та розширює положенням Конвенції ООН. Адресує норми щодо захисту дітей від насильства статтею 10, а також вводить термін

“жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини”

Стаття 1

ЗУ “Про запобігання та протидію домашньому насильству”

Обмеженням цього Закону залишається те, що воно поширюється тільки на діяння що вчиняються:

“в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь”.

В рамках Закону, сексуальне насильство стосовно дитини розуміється так:

ЗУ “Про освіту”

“форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені … стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, … а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності”

ЗУ “Про освіту”

Обмеженням цього Закону є те, що він поширюється тільки на учасників освітнього процесу, однак передбачає наступне:

“булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого”.

Постанова КМУ №585

Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах

Самя ця Постанова надає основу для міждисфиплінарної взаємодії різних фахівців для виявлення та реагування сексуального насильства над дітьми (закладів освіти, охорони здоров’я, надавачів соціальних послуг, представників правоохоронних органів та інших).